История | 10 - 11 классы
Внутрішньополітичне становище Польші у міжвоєнний період.
Як називаєтбся період розквіту Візантії?
Як називаєтбся період розквіту Візантії.
Як змінилося становище державних селян після закону 1866(даю 20б)?
Як змінилося становище державних селян після закону 1866(даю 20б).
Доля жінки в повоєнний період?
Доля жінки в повоєнний період.
Висновки становище України після полтавської битви ?
Висновки становище України після полтавської битви !
Помогите пожалуйста.
Раннє середньовіччя - це період ?
Раннє середньовіччя - це період :
Покращилося чи погіршилося становище українських земель за 17 - 18 століття?
Покращилося чи погіршилося становище українських земель за 17 - 18 століття.
Як оцінювати політику Японії у міжвоєнний період?
Як оцінювати політику Японії у міжвоєнний період?
Як оцінити боротьбу Індії за незалежність?
(5 - 7 реченнь).
Описати становище жінок і дітей в західній європі 16 - 18 ст?
Описати становище жінок і дітей в західній європі 16 - 18 ст.
Становище жінок і дітей України в 16 - 17 ст?
Становище жінок і дітей України в 16 - 17 ст.
Періоди існування арабського халіфату?
Періоди існування арабського халіфату.
Вы открыли страницу вопроса Внутрішньополітичне становище Польші у міжвоєнний період?. Он относится к категории История. Уровень сложности вопроса – для учащихся 10 - 11 классов. Удобный и простой интерфейс сайта поможет найти максимально исчерпывающие ответы по интересующей теме. Чтобы получить наиболее развернутый ответ, можно просмотреть другие, похожие вопросы в категории История, воспользовавшись поисковой системой, или ознакомиться с ответами других пользователей. Для расширения границ поиска создайте новый вопрос, используя ключевые слова. Введите его в строку, нажав кнопку вверху.
Особливо важким було політичне і соціально – економічне становище українських земель, які опинились в 20 - х–30 - х роках у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини (приблизно7 млн.
Українців).
Найбільша кількість українців (5 млн.
Осіб) проживала на території загарбаній Польщею : Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина та Підляшшя.
Польський уряд обіцяв країнам Антанти, що забезпечить права національних меншин, надасть Галичині автономію, проте зразу ж забув про свої обіцянки.
Більше того, уже в 1924 p.
Прийняв закон, яким забороняв користуватися українською мовою в урядових установах і органах самоврядування.
Більшість українських шкіл було переведено на двомовне навчання (фактично польськомовне).
В Львівському університеті було закрито українські кафедри, кількість українців у ньому становила не більше 5–10 %.
Відбувалася колонізація українських земель польськими осадниками (переселенці з Польщі, насамперед колишні військові, яким уряд роздавав кращі землі).
За законом від 17 грудня 1920 р.
Вони могли безкоштовно отримати з державного фонду до 45 га землі.
Лише протягом 1921 - 1922 р.
Осадникам було роздано під колонізацію, зокрема : на Волині – 112 тис.
Га, на Поліссі – 113 тис.
Га, у Східній Галичині – майже 200 тис.
Га. До 1938 p.
Їх прибуло в села 200 тис.
, крім того у міста – 100 тисяч.
Вони займали посади дрібних чиновників, поліцаїв, поштових і залізничних працівників тощо.
Необхідно врахувати і те, що в економічному відношенні західноукраїнські землі були аграрними колоніями Польщі, які постачали сировину і дешева робочу силу.
Польські владні структури посилили гоніння на православну церкву, яка на Волині, Поліссі і Холмщині була основною опорою української національної самобутності.
190 православних храмів було зруйновано, понад 150 – передано католикам і уніатам.
Із 380 православних церков, що були на Волині до 1914 р.
, залишилось лише 51.
У пошуках кращої долі тисячі українців емігрували за кордон.
Інші – ставали на шлях боротьби проти польських порядків за своє соціальне і національне визволення.
Точкою відліку такої боротьби можна вважати 20 - тисячний мітинг на початку 20 - х років у Львові біля собору Св.
Юра, на якому усі присутні проголосили клятву, зачитану визначним діячем галицького національно - визвольного руху Ю.
Романчуком : „Ми, український народ, клянемося, що ніколи не погодимося на панування Польщі над нами й кожну нагоду використаємо, щоб ненависне нам ярмо неволі зі себе скинути та залучитися з цілим великим українським народом в одній, незалежній, соборній державі”.
Певний опір колонізаторській політиці властей чинили кооперативні організації, культурно - просвітницькі товариства „Просвіта”, „Рідна школа”, молодіжні об’єднання „Сокіл”, „Пласт” та інші організації і політичні партії.
Найчисельнішим і найвпливовішим серед них було Національно - демократичне об’єднання (УНДО) під проводом Д.
Левицького, В.
Мудрого, С.
Барана та ін.
Провідними ідеями УНДО були : право на національне самовизначення, соціальна справедливість і демократія, проведення аграрних реформ.
Ліве крило в боротьбі трудящих краю представляла Комуністична партія Західної України (КПЗУ), яка діяла в підпіллі, спираючись на легальну організацію – робітничо - селянське соціалістичне об’єднання (сельроб).
У 1934 р.
В її рядах нараховувалось понад 4 тис.
Осіб.
Заради історичної справедливості необхідно відзначити, що опозиційний рух української громади в Польщі негласно підтримувався з СРСР, перш за все шляхом фінансового „підгодовування” місцевих організацій.
Як відзначає член - кореспондент НАН України Володимир Литвин („Голос України, 2002, 9 листопада0 : „Уряд радянської України щорічно витрачав на це з санкцій Москви сотні тисяч золотих рублів.
Найбільшими споживачами таємного кошторису були Львів і Варшава.
Фінансувалися різноманітні культурно - просвітницькі і економічні організації – Сель роб, УНДП, приватні українські школи, кооперативні спілки та видавництва, журнали „Культура”, „Праця”, „Нові шляхи”, газети „Рада”, „Сіла”, „Світло”, національний етнографічний музей у Львові, Наукове товариство ім.
Т. Шевченка.
У 30 - х роках зростає вплив націоналістичних угрупувань, зокрема такого ідейно - політичного руху, як Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка була утворена в 1929 р.
У Відні (очолив Є.
Коновалець).
Вона дотримувалася військових засад керівництва – конспіративних методів і суворої дисципліни, здійснювала акти саботажу (підпали маєтків поміщиків і садиб осадників, руйнування телеграфної і телефоннох мережі, диверсії на залізницях і т.
П. ), експропріації банків, майна державних установ, а також проводила кампанії політичного терору проти представників польської держави і тих українців, які не погоджувались з політикою ОУН.